Святий Едуард мучень, король англійський

2 дні тому, 31 березня, ми згадували св.Едуарда мучня, короля англійського у його День. Чим же знаменний є цей владика, і чому варто його згадати?

Про це дізнаємось з перекладу тематичного матеріалу від «Братства св.Едуарда». Перекладу від Едуарда Юрченка, якого редакція Покрову з нагоди сього свята вітає зі святими іменинами.
https://www.saintedwardbrotherhood.org/saint-edward-the-martyr

«Коли король Едгар, праправнук Альфреда Великого, зійшов на англійський трон в 957 році нашої ери, справи йшли від хорошого до кращого. За останні 100 років в країні сформувалось нове почуття єдності, організації та довіри.

Освіта і культура зростали: англійські рукописні книги користувалися великим попитом у всій Європі, а перша європейська народна літературна мова була надзвичайно витонченою.

Твердість та реформи були широко поширені під чудовим керівництвом архієпископа Кентерберійського, Святого Дунстана, який був радником короля Едгара, а також його батька, а потім і його сина.

В середині століття святий Дунстан був настоятелем монастиря в Гластонбері на початку свого сходження до зеніту свого впливу і слави в середні століття.

Абатство і його «стара церква» (яку вважали древньою навіть в 10-м столітті) були центром про – бенедиктинского чернечого відродження. Відродження, яке під керівництвом святого Дунстана і його соратників підняло моральний і духовний рівень нації і допомогло підняти моральний дух всієї країни.

Закони вважалися мудрими і, поважались багатими та бідними, і надія була велика.

Св. Дунстан створив церемонію коронації для короля Едгара (ключові частини якої використовувалися з тих пір, аж до коронації королеви Єлизавети II), явно зображуючи монарха Англії як помазаного Богом так само, як святий король Давид.

Едгар, відомий нащадкам як «Мирний», царював до 975 року, і після його смерті його старший син Едвард був коронований як король всієї Англії.

Король Едуард продовжив політику свого батька і, спираючись на Святого Дунстана в якості радника, надав королівську підтримку зусиллям з реформування англійських монастирів і релігійного життя.

Підтримка королем Едуардом руху за реформу бенедиктинців викликала гнів і заздрість у тих, хто бачив в Церкві спосіб отримання багатства і престижу.

Аскетичне життя і важливість богопосвячених осіб, пропагованої св. Дунстаном і його колегами, були їм не до смаку, і тому вони шукали і знайшли інших друзів на високих постах.

Перша дружина короля Едгара померла незабаром після народження першого сина Едгара, Едварда. Пізніше Едгар одружився з удовою по імені Альфреда, і у неї з’явився другий син Етельред.

Після того, як Едвард був коронований як Король, Альфреда, охоплена честолюбством, знаряддям якого став її син, сформувала союз з дворянами, які були противниками релігійних реформ Св. Дунстана.

Під час недовгого правління короля Едуарда протистояння між двома політичними групами стало більш виразним.
З одного боку були колишня королева і її союзники, які підтримували принца Етельреда і більш-менш відкрито чинили опір королю і його політиці.

З іншого боку були король Едуард і його радники, серед яких був св. Дунстан, архієпископ Кентерберійський; Освальд, шановний архієпископ Йорка і бенедиктинський реформатор; та Брюнтнот, олдермен Ессекса і герой великої древнеанглийской поеми «Битва при Малдоні».

Короля, ще підлітка, запросили в королівську резиденцію в Корфе, Дорсет, де зупинялися молодий принц і його мати.

Коли Едвард наблизився, слуги Аельфреди вийшли привітати його. Зібравшись навколо нібито для привітання , раптово деякі з них схопили його за руки, і один з них встромив кинджал у його груди.

Едвард зістрибнув з сідла, і його кінь поніс в ліс поруч з замком. Коли Едвард впав, його нога потрапила в стремено, і перелякані спостерігачі побачили смертельно пораненого короля, якого тягло по землі за його конем.

Коли люди Короля нарешті досягли і зупинили коня, Едвард був мертвий. За наполяганням Альфреди тіло було поховано без церемоній на кладовищі в Уерхеме, в декількох милях від місця, де воно впало.

Всі знали, хто замовив вбивство і заради чого воно сталося. Ніхто не був звинувачений у злочині. Ніхто не постав перед судом і не був покараний. Вбивство короля, вбивство брата нового короля було замовчено і приховано.

Эдуард Мученик: за что убили короля-святого » E-News.su | Cамые ...
Едуард приймає чашу меду від Альфреди, не підозрюючи, що скоро прийме від неї вбивство

Але у речей є спосіб вийти на світло. Бо відразу почалися дива.

Перше чудо сталося в ту ніч, коли помер Едвард, коли раптом прозріла стара сліпа жінка, в хатині якої лежало тіло. Потім біля могили Едварда в Уерхеме почало бити джерело, і, як повідомлялося, були вилікувані люди, які молилися і купалися у воді.

Через зростаючого визнання святості Едварда, його тіло було з великою церемонією переведено в 981 році в монастир в Шефтсбери, заснований королем Альфредом Великим. Зцілення тривали навіть під час ходи, найбільшої з коли-небудь бачених в цій частині Англії.

Протягом наступних 20 років могила Едварда була широко поширеним об’єктом відданості і паломництва. 20 червня 1001 року зведений брат Едварда, король Етельред, наказав перемістити тіло в храм в абатстві Шефтсбери. У своєму проголошенні король Етельред згадував Едварда як святого, «якого Господь гідний звеличувати в наші дні багатьма ознаками чесноти після того, як його кров пролилася». У 1008 Альфег, архієпископ Кентерберійський, який згодом сам прийняв мученицьку смерть, офіційно канонізував святого мученика Едуарда від імені Церкви Англії.

З усією Англії і навіть з континенту паломники прийшли в святиню св. Едварда, щоб вшанувати його мощі. Багато з них були зцілені від своїх хвороб та нещасть. Монастир став відомий як абатство Святого Едуарда. Саме місто Шефтсбери багато років називався Едвардстоу. До розпуску монастирів в 16 столітті святий мученик Едуард був відомий по всій країні і шанувався християнам всюди.

Король Етельред правил протягом 38 років, поки він не помер в 1016 році. Його друга дружина, Емма Нормандська, народила йому сина, якого вони назвали Едвард, і який став останнім нащадком Альфреда Великого, який був коронований як король Англії.

Святий Дунстан не грав ніякої ролі в справах Етельреда, замість цього концентруючись на своїй духовній пастві. Він помер в 988 році. Помер, в тому ж році, коли християнство народилося на іншій стороні Європи, коли київський князь Володимир був хрещений разом з землею Русі.

А що ж колишня королева Аельфреда, яка була замішана у вбивстві свого гостя, пасинка і короля в той весняний день в 979 році?

Вона не насолоджувалася королівським життям як королева-матер під час правління її сина Етельреда, але замість цього, в явному щирому каятті, заснувала два монастиря, один в Еймсбері, а інший в Веруелле, де вона померла, бідна черниця, в 999 році.

Яке ж значення Короля і мученика Едварда?
У чому сенс долі убитого молодого монарха, який не встиг накласти відбиток свого характеру або рішень на долю і життя своїх підданих?

Що важливо в цій фігурі, яка стала набагато більш відомою завдяки своїй смерті, ніж за своє життя?
Тільки це: його смерть – прихований поворотний пункт ранньої англійської історії.

Чому прихований? Тому що ніхто не знає, що з цим робити. Навіть великий автор, сер Уїнстон Черчілль в «Народження Британії», в першомц томі його «Історії англомовних народів», не згадує ні короля Едварда, ні його вбивство. Черчілль, посилаючись на правління короля Едгара, пише про «вирішальний крок вперед в долі Англії», а потім кажучи про роки короля Етельреда, пише про «катастрофічний занепаді» та «розрив політичної тканини».

Чорна діра між цими двома подіями була мученицькою смертю Едварда, явно невидимою для Черчілля.

Суддя англосаксонської Англії сер Френк Стентон в серії «Історія Англії в Оксфорді» має на увазі, що Едвард був убитий, тому що «він образив багатьох важливих людей своєю нестерпною грубістю в мові і поведінці», яка ніби це все пояснює.

Хлопчик-підліток, який виявляється коронованим королем Англії (і про якого немає абсолютно ніяких повідомлень про те, що він коли-небудь діяв несправедливо або жосртоко), злиться, і тому він повинен потрапити в засідку і бути вбитим? Це не розумне пояснення, і Стентон визнає це, коли пише, що вбивство сталося під час «обставин ганебної зради».

Вдумливий дослідник Хінгам в своїй «Смерті англосаксонської Англії» наполягає на пошуку «політичних» причин для всіх подій, але потім приходить до висновку, що політичні проблеми, які призвели до вбивства Едварда, «ні в якому сенсі не були вирішені за допомогою вбивства». Іншими словами, весь інцидент не має сенсу.

Але якщо дивитися на вбивство короля з певною лінзою, і це не проливає світло на предмет, можливо, з лінзою щось не так?

Можливо, політичні причини не завжди першорядні?
І, може бути, люди в той час знали більше, ніж ми схильні їм довіряти?

Етельред відомий в історії як «неготовий» не тому, що він не був підготовлений, а тому, що давньоанглійське слово «Unraed» означає «без ради», тобто «погано радили». У короля Етельреда були погані радники і помічники в порівнянні з його попередником, королем Едуардом.

Там не було ні святого Дунстана, ні харізматичного Освальда, ні героїчного Брюнтнота серед радників Етельреда. Замість цього, король і його радники постійно неправильно оцінювали кризи, з якими вони стикалися, особливо через поновлення нападів вікінгів на Англію, і в результаті деморалізована країна почала скочуватися по схилу до іноземної окупації.

Звичайні люди за часів Етельреда бачили більш чітко, ніж історики 20-го століття.

Чи було вбивство короля Едуарда тоді катастрофою для країни?

Чи була земля назавжди відзначена знаком Каїна? Можливо ні.

Ще раз, звернемось до 10-е століття, на цей раз до спостереження в англосаксонської хроніці:

«Серед англів не було гірше вчинку цього з часів, як вони вперше прийшли в Британію. Люди вбили , але Бог прославив його. Він був в життя земним королем. Тепер він після смерті небесний святий. Тепер ми можемо зрозуміти, що мудрість людей, їх хитрощі і мудрування ніщо проти Божих рішень ».

Іншими словами, якими б трагічним і злим не був цей злочин, ми не можемо просто покладатися на наші людські стандарти справедливості і розуміння.

Як і чому, ми не знаємо, але ми знаємо, що Едвард був – і є – святий.

Едвард знав – знає – любов Бога.
І з 979 року на небесах з’явився новий святий, той, хто клопоче за нашу землю.»

Тропарь, глас 4:

“Свята́го Едуа́рда, доброде́тельми дре́вле просия́вшаго,/ и безви́нно пострада́вшаго,/ новоявле́нную па́мять соверша́юще,/ и честны́м его́ моще́м покланя́ющеся,/ в весе́лии возопии́м:/ вои́стину ди́вен еси́, Бо́же,// во святы́х Твои́х”.

Кондак, глас 4

“Я́ко благове́рный ца́рь и све́тлый му́ченик,/ просия́л еси́ в земли́ англи́йстей,/ и напа́дшим на тя́ врага́м Це́ркве и держа́вы,/ претерпе́л еси́ ра́ны и уда́ры,/ и ско́ро преше́дше ко Спа́су на́шему,/ ны́не сотворя́еши мно́жество чуде́с ве́рою призыва́ющим:/ Христа́ Бо́га не преста́й моли́ти // оте́чество твое́ к ве́ре Правосла́вней возврати́ти”.