Сергій Мацибора: До річниці зречення гетьмана

Цього дня, 14 грудня, у 1918 році, Ясновельможний Пан Гетьман Павло Скоропадський, не бажаючи продовжувати братовбивчу боротьбу, зрікся влади та виїхав до Німеччини. Так завершилася відчайдушна спроба втілити в життя український консервативний проект.

За дуже короткий термін свого правління, неповних вісім місяців, з квітня по грудень 1918 р., Гетьманові вдалося досягти вражаючих результатів. Було створено уряд з безпартійних професіоналів, який, на відміну від соціалістичних популістів з Центральної Ради, відразу приступив до діла.

В найкоротший термін було відновлено управління державою, створено дієвий адміністративний апарат та ефективну поліцейську та судову систему, відновлено правопорядок, встановлено верховенство права. Було закладено підвалини професійного українського війська та флоту.

Завдяки реалістичній економічній політиці вдалося припинити розвал промисловості, почалося відновлення виробничих потужностей. Було здійснено ряд заходів у аграрній сфері, завдяки яким Україна, на відміну від більшовицької Росії, не лише не зазнала голоду, а й змогла поставляти зерно до Німеччини та Австрії.

Вражаючими були досягнення в сфері культури та науки. Було створено Академію Наук, відкрито університети в Дніпрі (Катеринославі) та Кам’янці, десятки україномовних гімназій. Українською мовою видавалися книги та ставилися спектаклі. Було закладено підвалини Української Помісної Церкви.

Політика Гетьмана була спрямована на розбудову консервативноі монархії, корпоративної держави, яка мала виражати та поєднувати інтереси всіх суспільно корисних верств. Велику увагу було надано відтворенню традиційної аристократії, станового хребта молодої Держави – Вільного Козацтва.

Україна мала всі шанси створити могутню та заможну Державу. Але не судилося… Соціалістичні політики, для яких їхні ідеологічні химери були важливіші за процвітання та незалежність України, розв’язали громадянську війну. Домігшись 14 грудня 1918 року зречення Гетьмана, нові керманичі не змогли досягти згоди між собою та занурили країну у кривавий хаос. Вже у лютому 1919 всі ці Винниченки з Петлюрами потікали з Києва, віддавши країну на поталу більшовикам.

У 1918 році в України був шанс стати успішною Державою. Проте через політичні чвари наші предки його, на жаль, втратили. Будьмо ж мудрішими, аби нині знову не стати на ті ж граблі

Сергій Мацибора