Олексій Ткаченко: Про День перемоги для Франції

Про День перемоги з національної позиції України і кожного свідомого українця було вже сказано чимало конструктивних думок. Я приєднуюсь до них всіх, шануючи пам’ять всіх загиблих і скалічених в тій війні…. І вже приєднувався до них, як у пості рік тому. Але у цій темі мені хотілось зачепити про розуміння перемоги у Другій світовій війні не тільки з національної позиції України, але й Франції.

Чому? Адже чимало людей, яких я знаю, навіть дуже добре, мають незрозумілий мені погляд на це питання. А саме вони підтримують позицію подібно до наступної. А саме, що правління маршала Філіпа Петена в межах так званого режиму Віші – це порятунок для Франції, втілення її національних ідеалів, лише з невеликою допомогою братньої Німеччини.

А тепер давайте спробуємо, наскільки можна подивитись з позиції національних інтересів Франції та французів. Ваша країна зазнає нападу від іншої і програє війну з нею ціною смертей тисяч ваших співвітчизників і жертв для стану країни в цілому. Нападник окуповує 60% країни, повністю позбавляючи вас виходу до одного з океанів. Нападник розміщує на вашій землі концтабори (як Нацвейлер-Штрутгоф та Гюрс), де здійснєю свої злочини. І так на огризку територій з допомоги нападника встановлюється режим, який там може частково якісь національні ідеали і втілює. Але чи окуповують себе ці ідеали себе на фоні всіх втрат від на словах “братньої допомоги”, а на справі просто гвалтування країни нападником? Абсолютно ні. І тому, якщо вам дійсно цінні національні інтереси та ідеали вашої країни ви починаєте боротись з нападниками. І з цим режимом, який допомагає нападникам. А як тільки ви його поборите, ви будете хаяти його як тільки можна і боротись, аби представники цього режиму були засуджені і за життя, і за смерті.

Саме це давно і безповортно осягнула більшість свідомих французів. Декілька фактів на підтвердження. У 1944 члени французького Руху опору навіть розстріляли один зі своїх національних символів за “зраду Франції”. 200-літній дуб, посаджений ще Кольбером у XVІІ столітті. Розстріляли через те, що 8 листопада 1940 року дуб було урочисто названо “Маршал Петен”. Після перемоги у Другій Світовій війні та повалення режиму Петена за його очільником у масовому говорі французів закріпилось ряд ганебних прізвиськ, наприклад, Putain – повія. Жодний з широких французьких політичних рухів, включаючи тих, що боряться за втілення національних французьких ідеалів та інтересів не підтримує і не облагороджує пам’ять Петена. Так, Марін Ле Пен, після отримання лідерства у “Національному фронті” постановила офіційною позицією Франції засудження Режиму Віші під очільництвом Петена. Наприклад, 10 квітня 2017 вона заявила, що “Режим Віші не був Францією”.

Це безумовно справа кожного, які позиції щодо історичних фактів приймати. Але не думаю, що з погляду захисту національних інтересів будь-якої країни адекватно звучить підтримка Режиму посібництва окупантам, які відірвали більшість країни і вчиняють на її території масові злочини. Уявляю, як би ми поставились, якщо б французи схвалювали будь-який режим, який встановила на території половини України сусідня країна-агресор, при цьому окупувавши іншу половину України. Навіть би якщо цей режим десь умовно втілював національні інтереси. Тоді, чи адекватно звучить для французів підтримка громадянами іншої країни Режиму Петена? Як на мене, однозначно ні. Слава перемозі над Петеном й іншими режимами посібництва Третьому Рейху у гвалтуванні національних інтересів їх країн (Режим Квіслінга, Режим Недича і так далі).

А якщо бажаєте підтримати режим втілення національних інтересів Франції та французів, підтримуйте Шарля де Голля і режим його президентського правління 1958-1968! Очільника Руху опору проти окупації Франції Третім Рейхом. Де Голля з ініціативи якого Петен був засланий у довічне ув’язнення (хоча і замість розстрілу). Так роблять і усі свідомі борці за втілення національних інтересів й ідеалів Франції. Наприклад, та ж Марін Ле Пен.

Олексій Ткаченко