Олексій Ткаченко: Не виборення прав, а їх крадіжка в нас

Нині в Україні всі непокоються і обмеженнями наших свобод через карантин. Обмеженнями, ряд яких і так є незаконно встановленими та неадекватними, адже незрозуміло як деякі з них можуть зупинити поширення вірусу. Але під покровом цього занепокоєння відбуваються спроби протягнути обмеження наших свобод ще більші. 9 квітня  до Верховної Ради надійшов Законопроект № 3316 «про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності)». А 24 та 27 квітня декілька альтернативних. Спрямованість у всіх відповідних законопроектів тим не менш є схожою. А саме її характеризують слова однієї з авторів законопроекту 3316-2 народного депутата від «Слуги народу» Лади Булах, її законопроект є спрямованим на «захист прав і свобод людини для особливо вразливих категорій осіб». Законопроекти відрізняються лише у заходах, які пропонується встановити через Кримінальний Кодекс України для такого захисту. За законопроектами 3316-2 та 3316-3 пропонується тільки внести або «вчинення злочину з мотиву нетерпимості», або «з мотиву нетерпимості» до переліку обставин, що обтяжують покарання з статтею 67 Кримінального Кодексу України. І при цьому розуміти нетерпимістю, наприклад, згідно законопроекту 3316-2 «засноване на упередженнях, забобонах, стереотипних поглядах, ірраціональному страху чи огиді відкрите негативне ставлення до людей (соціальної групи) за дійсною чи уявною ознакою раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, національності, етнічного, соціального або іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного та майнового стану, сімейних прав та обов’язків, місця проживання, мови, роду занять або за іншими ознаками приналежності до певної соціальної групи». Тоді як за законопроектом 3316 пропонуються в загалі наступні міри. А саме, окреслені у статті 161-1, яка має бути внесена до Кримінального Кодексу України згідно даного Законопроекту: «Стаття 161

Публічні заклики до ворожнечі, насильницьких дій, переслідування чи приниження гідності осіб чи груп осіб або до пошкодження чи знищення їх майна за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності –

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

          І при цьому такі міри пропонуються автором законопроекту 3316 начебто «для забезпечення можливості повної реалізації прав і свобод кожним, хто перебуває під її юрисдикцією». Давайте просто співставимо, наскільки запровадження такої практики буде відповідати практиці захисту прав і свобод країн, де вона ефективно реалізована нині, а також ідеалам борців за захист прав і свободи.

Практика захисту прав і свобод США. Вибірка з рішення Верховного Суду США ще від 1969 року у справі «Брандербург проти Огайо», яке є чинним у законодавстві США:

«конституційні гарантії свободи слова і свободи преси не дозволяють державі забороняти або забороняти пропаганду застосування сили або порушення закону».

За результатом рішення був скасований вирок суду загальних позовів округу Гамільтон, за яким Кларенс Брандербург був засуджений на штраф в 1000 доларів та строк позбавлення волі від 1 до 10 років за промову на мітингу, в якій він закликав до «помсти проти «ніггерів», «євреїв» та тих, хто їх підтримує». А також був скасований статут кримінального синдикалізму штату Огайо, на основі якого був здійснений такий вирок.

Ідеали захисту прав і свобод перших борців за такий захист

Вольтер, імовірне авторство:

«Я не згоден ні з одним словом, яке ви говорите, але готовий померти за ваше право це говорити».

Джон Стюарт Мілль, з трактату «Про свободу»

«Заборона «непомірних виразів», тобто образ, сарказму, переходу на особистість і тому подібного, викликає більше симпатії, коли спрямована проти обох сторін, але зазвичай стосується тільки дисидентів, а захисників пануючої думки не тільки не засуджують, але і схвалюють за прояв праведного гніву».

          Як бачимо заходи, які пропонує Василевська-Смаглюк у законопроектів 3316 для захисту прав і свобод вразливих осіб такі заходи, які напряму суперечать загальній практиці захисту цих прав і свобод. Це визнає навіть її колега з фракції, народний депутат від «Слуги народу», автор законопроекту 3316-3 Бакумов Олександр. Визнає в наступних тезах:  

«Криміналізація «публічних закликів до нетерпимості за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності» є неприпустимим з огляду на наявність посягання на одне з основних прав людини – свободу слова – ст. 34 Конституції України:

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

В редакції законопроекту, якщо особа публічно буде виказувати свою думку щодо сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, при цьому закликати повернення до «традиційних сімейних цінностей», це може вважатися порушенням закону.

Враховуючи викладене, запропоновані зміни положень Кримінального кодексу України не доцільні, не мають достатнього обґрунтування, а у разі їх прийняття будуть обмежувати конституційні права і законні інтереси людини в Україні».

Але хто ж просуває введення таких заходів захисту прав і свобод, що насправді ці права і свободи порушують, в законодавство України? Головним ініціатором цього стала Ольга Василевська-Смаглюк, народний депутат України від «Слуги народу» авторка законопроекту 3316. Василевська-Смаглюк, яка вже показала, наскільки вона захищає права і свободи в Україні ще 29 листопада 2019 року. А саме, коли заявила, що «у нас в країні наскільки сильна свобода слова, що її пора б уже приглушити». Василевська-Смаглюк, яка вже показала як вона поважає можливість держави забезпечувати повну реалізацію прав і свобод кожним. А саме, завалила 1500 правок законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» (так званий «антиколомойський»). Завалила, коли економічна доля держави і  її спроможність діяти для цього забезпечення прав громадян економічній залежить від його найшвидшого прийняття. Завалила, як зазначають, з вигодою не для кожного громадянина України, а для виключно одного – того, проти кого цей закон спрямований.

І що на цьому фоні роблять ті, хто величає себе передовими борцями за права і свободи і проти дискримінації у їх реалізації? Ліберальні активісти і борці за права кожного з людей, громадян України, в тому числі тих самих «особливо вразливих категорій осіб»? За їх же логікою вони мають не підтримати законопроект 3316 і подібні йому, бо вони ті несуть загрозу для реалізації прав і свобод громадян України? Не підтримати, бо заходи які мають бути запроваджені згідно цих законопроектів суперечать засобам такого захисту з його практики у країнах, де вона найбільш ефективно реалізована нині, і з ідеалів теоретиків-засновників такого захисту як Вольтер і Мілль. І не підтримати, бо вся ця тема з даними законопроектами є ініційованою людиною, яка фактично не поважає права і свободи громадян Україні й здатність держави Україна забезпечувати їх реалізацію.

Але все навпаки. Ліберальні активісти і борці за права навпаки галасливо підтримують цей законопроект. Наприклад, як виконавчий директор організації захисту прав ЛГБТ “Точка опори” Тимур Левчук, що створив «Петицію Президентові України В. Зеленському: закликаємо публічно підтримати законопроект №3316 (щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті)». Підтримують, не дивлячись на всі зазначені ризики, які витікають за його прийняття для більшості громадян України, більшості членів національної спільноти. їх прав і свобод. Підтримують, не дивлячись на те, що цим переступають логіку не те що, опонентів, а власних теоретиків і практику реалізації їх позицій у сучасності. І підтримують, не дивлячись на те, що цю тему просуває Василевська-Смаглюк, яка тільки і прагне урізати ці свободи більшості українців. Але чому хвалені борці за права так підтримують урізання прав? Бо насправді чхали вони на права більшості громадян України, за які вони розповідають лише на словах. Їх цікавлять лише права вузької категорії осіб, маленької меншини, права якої вони лобіють. І навіть не усіх інших меншин, не усіх особливо вразливих категорій осіб, бо вони і так вже нормально захищені в Україні. Як зазначає сама Василевська-Смаглюк: «Кримінальний кодекс України вже містить низку статей, які передбачають більш суворе покарання за злочини, скоєні з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості та кримінальну відповідальність за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, а також за дискримінацію за відкритим списком ознак. Якщо ж злочин був скоєний з мотивів нетерпимості до сексуальної орієнтації особи (групи осіб) або її гендерної ідентичності, чинне законодавство не передбачає за нього суворішого покарання». Саме тому за тим же законопроектом 3316-2 пропонується пункт 3 статті 67 Кримінального Кодексу «вчинення злочину на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності» на «вчинення злочину з мотиву нетерпимості», аби в через поняття цієї нетерпимості втиснути лобіювання групи осіб, які в Україні наділяють себе гендерною ідентичністю.

Тобто ліберальним борцям за права на словах насправді не цікаві права більшості українців чи навіть більшості  меншин «особливо вразливих категорій осіб» в їх складі. Їм цікаві вузько цікаві лише права однієї меншини, меншини з гендерною ідентичністю, ЛГБТ-меншини. І заради вигідного собі лобіювання цих прав вони готові встромити ніж в права усіх нас українців. Встромити руками лобістки Коломойського, з якою вони готові сплестися при всій її неповазі до свобод, за які вони так боряться. Встромити під час карантину, коли українцям і так важко, в тому числі від обмежень у правах. Вони готові вкрасти права всіх українців для себе, вкрасти демократію зі служби всіх українців для служби своїй вузькій меншості. І як може назвати кожен з нас, українців, що мають права, діяльність цих борців на словах – виборенням прав чи їх крадіжкою в нас? Сподіваюсь, відповідь очевидна кожному.

Олексій Ткаченко