Андрій Рибалко: Святкування Воскресіння Христового в умовах Карантину. Ідеальний сценарій

З дитинства кожного року я ходжу “святити паску”. Пам’ятаю як в останні роки навколо храму можна було зустріти всіх своїх знайомих – не лише християн, а й “православних буддистів”, атеїстів, рідновірів, які прийшли окропити кошики згідно національної традиції. Та навіть для багатьох людей, які вважають себе православними, все їхнє духовне життя зводилося до освячення води, верби та паски. Щиро сподіваюся, що цього року всі вони дотримаються умов карантину.
Сьогодні по телевізору часто можна побачити великі натовпи людей на подвір’ях храмів. Реальність же інша, а кількість практикуючих християн значно менша. Якщо зайти до церкви у звичайну неділю, ми побачимо там близько десятка прихожан. У громаді, до якої я належу, буває і двоє-троє. Такі люди розуміють, що найбільший скарб, який подарував їм Христос через свою смерть і воскресіння – це можливість єднання з Богом. І це єднання відбувається як духовно через молитву і покаяння, так і фізично – через Причастя.
І нарешті про коронавірус

Церква – це не структура з єпископів і священників, а зібрання людей. Таких же громадян, які живуть поруч з вами. На прикладі своїх сусідів і знайомих ви бачите, що люди у нас різні. Хтось на початку епідемії закупився туалетним папером, сидить вдома і бризкає антисептиком на все що рухається. Хтось обурюється, що уряд персонально йому не видав маску. Хтось їде на шашлики. Хтось є прихильником теорії змови, або просто вважає, що ситуація є значно перебільшеною. Так от – всі ці люди є і в Церкві.
Так, мене насторожує, що деякі священники не розуміють загрози епідемії. Проблема не в тому, що вони виконують свій обов’язок і продовжують служити. Проблема в тому, що вони не закликають прихожан використовувати маски, зберігати дистанцію, не вживають заходів, щоб окрім Тіла і Крові Христової до людини не потрапив вірус. Таких священників можна і треба переконувати через розмову і діалог. Примус і репресії не допоможуть, повірте на слово.
Але є річ, яка мене лякає по-справжньому. Це люди, які вважать себе адептами критичного мислення, але зовсім не намагаються розібратися в проблематиці і схильні до узагальнень та категоричних суджень. Десятки тисяч агресивних громадян, які бачать у Церкві лише джерело поширення вірусу та “темних забобонних прихожан”. Лякають люди, які радіють хворобам та смертям монахів, бо це відбувається в монастирі московського патріархату.
Місяць карантину не зупинив епідемію. Щодня кількість заражених збільшується, карантин продовжиться, а мільйони громадян без роботи скоро опиняться на межі голоду. І от тоді почнуться справжні випробування та пошук винних. І схоже, що ці “винні” вже визначені. І як дві тисячі років тому в Єрусалимі натовп кричав “Розпніть його”, так кричатимуть і в Україні. І хіпстери з Facebook, які підливатимуть не віртуальний, а реальний бензин під храм, не читатимуть, якого він патріархату.
У суспільстві не було б проблем, якби ми всі навчилися приймати усвідомлені і відповідальні рішення. Поділюся своїм ідеальним сценарієм, як би українці мали зустріти Великдень в умовах карантину.
Широкий загал нарешті має зрозуміти, що освячення паски – це зовсім не головне у святкуванні Воскресіння Христового. Якщо для Вас важливо тільки це – прочитайте молитву і освятіть її вдома. Якщо ваше духовне життя зводилося до очікування в черзі на окроплення паски, то нехай ця перша і щира молитва стане першим кроком до Бога. Є багато людей, які щороку приходили на всенічне бдіння, щоб зустріти свято в молитві, але не причащалися. Якщо ви належите до таких, то у вашому духовному житті нічого не зміниться, якщо будете здійснювати молитву перед іконою, слухаючи онлайн-трансляцію. Коли послабиться карантин, знайдіть в собі сили для сповіді та отримання радості Причастя. І нарешті, якщо ви належите до тих нечисленних прихожан, які протягом року щонеділі брали участь у Літургії, то вам належить прийняти усвідомлене рішення брати чи не брати участь у всенічній. Якщо ви прийняли рішення прийти до храму, то проявіть повагу і любов до ближніх своїх, одягнувши маску та дотримуючись дистанції.
Особисто я з сумом прийняв зважене рішення – цього року буду молитися вдома. Але я буду радіти за тих нечисленних братів і сестер моєї парафії, які зберуться на урочисту Літургію. І ще дуже хочу, щоб інші громадяни не бачили в цьому десятку прихожан небезпеки, так як не бачать її у відвідувачах супермаркетів.
Молімося, щоб Господь нам дарував силу для подолання випробувань, що нас спіткали, та послав нам любов для єдності у Христі!
.
На фото: світлина парафії Хрещення Господнього у Дарницькому районі Православної Церкви України.