Андрій Рибалко: коронавірус і перспективи “глобального людства”

Ентоні Сміт справедливо відзначав, що глобальна культура є історично неглибокою, бо вона ґрунтується на споживацтві і повсякденності. У цьому вона програє традиційній культурі, яка будується на спільній історичній пам’яті, звичаях, міфах та символах. Тому, хоч ми у різних куточках світу носимо джинси і п’ємо кока-колу, індус залишається індусом, а українець – українцем.
Звісно, можна “винайти традиції” чи навіть виробити міфи. Але вони мають знаходити відгук серед великої кількості людей протягом кількох поколінь. Це має бути колективний досвід, який охопить широкі верстви населення.
Саме з цієї причини для конструювання “радянської людини” в СРСР був розроблений культ “Великої Вітчизняної Війни”. Адже Друга світова війна була великим потрясінням, яке так чи інакше торкнулося кожної родини.
Саме тому з нашої національної пам’яті не можна викреслити Голодомор. Можливо, треба змінювати акценти з тужливого плачу до роздумів і висновків. Необхідно додавати оптимізму, адже попри цю трагедію українці не лише вижили, а й згодом здобули власну державу. Але це наша історія, яка так чи інакше зачепила кожного з наших предків.
Повертаючись до глобальної культури. Спало на думку, що обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню коронавірусу можуть стати першим кроком для побудови “глобального людства” на реальних переживаннях та спільному досвіді. Адже кількамісячне сидіння вдома, маски, вимірювання температури при вході в громадські місця стали невід’ємним атрибутом життя для кожної людини на Землі.

Андрій Рибалко